Чорнобиль… Це слово стало символом печалі й скорботи, символом трагедії, що сталася 26 квітня 1986 року. Проходять роки після аварії на ЧАЕС, а біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов'язаних зі скорботним часом ядерного апокаліпсису.
Цими днями весь світ відзначає сумну дату Чорнобильської трагедії. В 37-мі роковини ми згадуємо трагічні події і говоримо, що подібне ніколи не має повторитися знову.
Ми вшановуємо героїзм пожежників, експлуатаційного персоналу ЧАЕС, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Подвиг цих людей назавжди записано до літопису людської мужності, він навічно залишиться у пам’яті українського народу.
До дня пам’яті Чорнобильської трагедії ми читали та обговорювали з дітьми щемку історію бабусі, у якої катастрофа відібрала не тільки дім, а й життя близької людини. Історію хлопчика на ім’я Мирось, який приїхав з батьками у Чорнобиль як мандрувальник. Де провідниками дитини у відчужений світ стають пес Аксель та інші тварини примари, а може вони просто невидимі, як і випромінь, що накрила нас 26 квітня 1986 року. Читали і усвідомлювали що ця дата розділила літопис людства на «до» і «після» жахливого лиха.
Немає коментарів:
Дописати коментар